Як перемогли корупцію в Сінгапурі? Ефективні методи боротьби

Для того, щоб чиновник зміг здійснити дії корупційного характеру, йому потрібні спільники: заступники, бізнесмени, прокуратура, прикриття значимих держслужбовців. І от, ми спостерігаємо мафіозну групу, члени якої пов’язані один з одним злочином. Володіючи адміністративним ресурсом, вони впевнені в тому, що безкарно можуть здійснювати інші злочини, бо знають, в разі чого, подільники їх прикриють.
Якщо громадянин або бізнесмен, який постраждав від корупції, спробує за допомогою закону покарати чиновника корупціонера, у нього нічого не вийде. Тому що поліція не прийме його заяву, а суди не приймуть його обвинувальний висновок. Більш того, громадянина або бізнесмена перевіряючі органи можуть піддати банальному цькуванню. Або проти нього сфабрикують справу і відправлять під суд. Газети ж і телебачення не розкажуть про корупційні справи, бо вони підконтрольні адміністративному ресурсу.
Корупціонер є потенційним зрадником батьківщини, тому що будь-яка спецслужба провівши невеликі оперативні роботи, запросто може виявити корупційні зв’язки чиновника і почати його шантажувати. Якщо корупціонер не виконуватиме накази іноземних спецслужб, то в західній пресі з’являться викривальні статті про його махінації. Так чиновник потрапить до чорного списку країн Америки і Європи, і всі його рахунки в західних банках будуть заморожені.
Можна скільки завгодно говорити про шляхи розвитку держави, про боротьбу з бідністю і злочинністю, про прорив економіки і т. д., але поки не буде знищено корупцію, будь-які починання щодо розвитку будуть безрезультатними.
Сьогодні ми вам розповімо, як вдалося перемогти корупцію в державі під назвою Сінгапур. Насправді якою б страшною не була корупція, на перший погляд, вона дуже вразлива. Найголовніше, щоб була чистою і чесною лише одна людина – керівник держави.
Боротьба з корупцією як пріоритет
Сінгапур – країна, яка перемогла корупцію лише за 40 з невеликим років. При цьому вдалося не тільки уникнути масових розстрілів чиновників, як в Китаї, але й обійтися без особливо жорстких репресій.
Коли в середині 50-х років британці покинули свою колонію – Сінгапур, її громадянам дісталася дуже слабка законодавча база, практично неосвічене населення, низькі зарплати, непрозора економіка, повсюдна корупція і вкрай невиразні перспективи. Лі Куан Ю разом зі своєю партією “Народна дія” виграв вибори і став прем’єр-міністром. Саме він став символом боротьби з корупцією, гаслом якого було: “Хочеш перемогти корупцію, будь готовим відправити за грати своїх друзів і родичів”.
Як ви вже зрозуміли, одним з перших завдань, яке поставила перед собою команда Лі Куан Ю, стало знищення корупції, підвищення довіри і поваги до держави серед населення.
Антикорупційна кампанія складалася з чотирьох елементів, першим з яких стало створення потужної незалежної служби по боротьбі з корупцією. Від британського колоніального уряду залишилося Бюро з розслідування корупції – БРК. Однак його повноваження були вкрай плутаними, бо співробітники займалися лише мілкими справами в нижніх і середніх ешелонах поліції. Інспектори контролювали лоткову торгівлю, а також інспекторів із землеустрою тощо. Лі Куан Ю значно посилив БРК – підпорядкував його прем’єру Сінгапуру і наділив воістину безмежними повноваженнями.
Позбавити чиновників недоторканності
Паралельно всіх чиновників і їхні сім’ї позбавили недоторканності. Агенти БРК отримали право перевіряти банківські рахунки, майно не тільки самих чиновників, але і їхніх дітей, дружин, родичів і навіть друзів! Якщо клерк і його сім’я жили невідповідно до своїх достатків, бюро автоматично, не очікуючи команди згори, починало розслідування. Розслідування БРК були зосереджені на великих хабарниках у вищих ешелонах влади. З дрібними чиновниками-шахраями боролися шляхом спрощення процедур прийняття рішень і видалення будь-якої двозначності в законах, аж до скасування дозволів і ліцензування у менш важливих сферах суспільного життя. Паралельно судам було надано право конфісковувати доходи, отримані в результаті корупції.
У 1989 році максимальну суму штрафу за корупційні дії збільшили з 10 до 100 тисяч сінгапурських доларів. Дача неправдивих свідчень БРК або введення слідства в оману стало порушенням, каралося тюремним ув’язненням і штрафом до 10 тисяч сінгапурських доларів. Причому БРК не раз проводило розслідування щодо самого Лі Куан Ю і його родини, однак ніякого криміналу не виявило. За час діяльності БРК посадили за грати кількох федеральних міністрів, голів профспілок, громадських діячів, топ-менеджерів державних підприємств.
Без компромісів
Ось один з епізодів, як влада Сінгапуру змусила відповідати перед Законом високопоставлених чиновників. Ві Тун Бун займав посаду міністра міністерства охорони навколишнього середовища. В 1975 році зі своєю сім’єю він здійснив поїздку в Індонезію. Поїздку було сплачено підрядником, який будував житло, і інтереси якого міністр представляв перед державними службовцями. Від цього ж підрядника він отримав особняк вартістю 500 тисяч сінгапурських доларів, а також два кредити на ім’я його батька на загальну суму 300 тисяч сінгапурських доларів для спекуляцій на фондовому ринку. Їх було видано під гарантії цього підрядника. Міністра звинуватили і присудили йому до чотирьох років і шести місяців в’язниці. Йому ж вдалося оскаржити вирок, але звинувачення залишили в силі, хоча термін ув’язнення зменшили до 18 місяців.
Жити згідно з коштами
Другий елемент антикорупційної програми: в Сінгапурі фактично було введено презумпцію винності агенту уряду будь-якого державного відомства або державної громадської організації. У 1960 році було прийнято Закон, який дозволяв вважати доказом хабаря те, що обвинувачений жив невідповідно до своїх достатків або мав об’єкти власності, які не міг придбати на свої доходи. Це підтверджувало те, що обвинувачений отримував корупційні доходи.
Будь-яка винагорода, отримана чиновником від особи, яка шукала можливість зв’язку з урядом, вважалася сплаченою корупційним шляхом, як стимул або винагорода, поки не було доведено протилежне. Це фактично перекладало тягар доведення своєї невинності на службовця, який повинен був переконати суд в тому, що винагороду він отримав поза рамками корупційної схеми. У разі, якщо вина чиновника доводилася, його майно підлягало конфіскації, чиновник сплачував величезний штраф і сідав у в’язницю на досить довгий термін. При цьому його родина вважалася зганьбленою, і ніхто з членів сім’ї хорошу роботу в Сінгапурі знайти не міг.
Велика зарплата як застава порядності
Третій елемент – чиновникам було радикально підвищено зарплату. Лі Куан Ю стверджував, що держслужбовцям варто платити найбільші зарплати, тому що вони заслужили це, являючи собою порядний і чесний уряд. Якщо їм недоплачувати, вони можуть піддатися спокусі й залучитися до корупційних дій.
Підвищення зарплат привело до того, що в державний сектор перейшли кращі фахівці. Коли в країні почався швидкий економічний підйом, заробітна плата чиновників почала зростати згідно з пропорцією доходів приватного сектору.Держслужбовцям і суддям, які займали відповідальні пости, підняли зарплату до рівня топ-менеджерів приватних корпорацій. Спочатку заробітну плату встановили фіксовану на високому рівні. Проте Лі Куан Ю вважав цю систему неефективною і запропонував нову, згідно з якою перегляд платні міністрів, суддів і вищих державних службовців став би автоматичним, прив’язаним до суми податків на доходи, що сплачуються приватним сектором. Сама формула розрахунку заробітної плати, яка працює досі, виглядає так: рівень оплати праці чиновника визначався як 2/3 доходу працівників приватного сектору порівнянного рангу, показаного ними в податкових деклараціях.

Фактор ЗМІ
Четвертий елемент – формування незалежних, об’єктивних ЗМІ, які висвітлювали всі виявлені факти корупції. Чиновник, якого спіймали на надмірних витратах, хабарях, одразу ставав “героєм” перших шпальт.
Ось коротко про основні кроки до успіху в боротьбі з корупцією.
Джерело: Firefly

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *