Боргове рабство, або як ПриватБанк за допомогою суддів та виконавчої служби, двічі стягував неіснуючі борги

Валютні кредити в Україні довгий час були дуже популярними. Більшість банків наполегливо переконували своїх позичальників віддавати перевагу кредитуванню саме в іноземній валюті. І деякий час здавалося, що така політика вигідна обом сторонам.
Проблеми почалися після фінансової кризи 2008 року, коли раптово знизився курс гривні. В цей час більшість позичальників стикнулися зі значними проблемами, оскільки їхніх гривнєвих доходів уже не вистачало, щоб сплачувати чергові внески. Кількість проблемних кредитів різко зросла, внаслідок чого у 2009 році Національний банк заборонив валютне кредитування.
Проте видані кредити були і є, і проблеми, пов’язані з ними, досі не вирішені через те, що за цей час національна валюта пережила кілька хвиль девальвації. Тому сьогодні люди, які оформляли кредити при курсі близько 5 гривень за долар, тепер мусять розраховуватися з банками за курсом, який перевищує 25 гривень за долар.
Звичайно, таке грошове навантаження для більшості родин непідйомне. Виникає заборгованість, яка часом призводить до тяжких наслідків. І на жаль нині ні держава, ні судова система не можуть, а скоріше не хочуть захистити валютних позичальників від свавілля банків.
Красномовною ілюстрацією важкої ситу-ації з валютними кредитами є історія Ігоря Савченка, жителя Канівського району Черкаської області.
На початку 2008 року він вирішив оформити у банку кредит. Гроші йому були потрібні, щоб добудувати будинок в селі Ліпляве.
– Спочатку я мав намір оформити кредит у національній валюті. Але виявилося, що банки неохоче видавали такі кредити. – розповідає Ігор Савченко. – Я обійшов кілька банківських установ, але всі вони рішуче мені відмовили. Натомість банкіри наполегливо пропонували оформити позику в іноземній валюті.
Звичайно, зв’язуватися з доларами я не бажав, але будівництво треба було закінчувати. Тому врешті решт я погодився на доларовий кредит.
Мій вибір припав на «Приватбанк», бо мені запропонували начебто найкращі умови. Співробітники банку були зі мною дуже люб’язними. Дізнавшись про те, що кредит я беру для будівництва, після закінчення робіт вони пропонували мені продати будинок іхньому колезі. Звичайно, така пропозиція припала мені до душі, бо продаж будинку надав би мені можливість достроково погасити кредит і заробити гроші, – розповідає Ігор Савченко.
Таким чином, чоловік став власником кредиту на суму 40 тисяч доларів під 12 відсотків річних. Щоб укласти договір, йому в заставу за кредитом довелося надати свою двокімнатну квартиру у місті Каневі. Крім того, банк зажадав, щоб позичальник застрахував своє життя у страховій компанії «Інгосстрах». Це вимагало від нього чи малих додаткових витрат (біля 10 тис доларів США). Ці гроші Банком було віднесено на «тіло» кредиту в якості додаткового кредитного ліміту.
І спочатку все було, наче, як належить. З настанням весни будівництво зрушило з місця і пан Савченко почав погашати щомісячні платежі за кредитом.
Але незабаром в життя чоловіка втрутилася світова фінансова криза. Восени 2008 року збанкрутіли кілька великих банків. Це викликало паніку на ринку і спровокувало падіння курсу національної валюти. Якщо на момент оформлення кредиту долар в Україні коштував 5,05 гривні, то до кінця 2008 року його курс виріс майже вдвічі — до 8-10 гривень.
У зв’язку з цим удвічі збільшився розмір щомісячного платежу в рахунок погашення кредиту. Таке фінансове навантаження стало непосильним для пана Савченка і він вирішив вступити у переговори з банком, щоб домовитися про кредитні канікули, які дали б йому змогу трохи оговтатися від фінансових наслідків кризи і відновити свою платоспроможність.
Спочатку справа наче зсунулася з місця. Співробітники банку допомогли позичальнику оформити відповідну заяву і пообіцяли, що невдовзі її розгляне кредитний комітет банку. А, щоб все вирішилося легше, йому порадили оформити засвідчене нотаріусом генеральне доручення на квартиру, яка знаходилася у заставі по кредиту.
Повіривши обіцянці співробітників банку, що наявність такого доручення є простою формальністю, необхідною для оформлення кредитних канікул, пан Савченко, відравивши документ, став чекати повідомлення про те, що його справу вирішено. Але насправді все було інакше. Через три місяці він отримав повістку до Канівського міськрайонного суду.

ПАТ «КБ «Приватбанк» подав позов із вимогою негайно і повністю погасити всю заборгованість за кредитом разом із штрафними санкціями, які банк нарахував на той час.
Звичайно, таких грошей у Савченка не було. Тому йому довелося захищатися у суді, намагаючись відстояти свої права і переконати банк у тому, що справу можна вирішити мирним шляхом.
Судовий процес затягнувся і коштував пану Ігореві не тільки великих грошей, а й нервового перенапруження. Від постійних стресів його здоров’я значно погіршилося, і на початку 2010 року Ігоря Савченко переніс інфаркт.
Лікування тривало довго і коштувало чимало. Хворому було зроблено операцію на серці. «Традиції» ж української медицини такі, що всі витрати на оперування і лікування лягають лише на пацієнтів.
Така «марна» витрата коштів не пройшла поза увагою співробітників «Приватбанку». Вони дзвонили Ігорю Савченку навіть тоді, коли він лежав у реанімації, запитуючи, чому він витрачає гроші на лікуваня, замість того, щоб нести їх до банку. Такими ж питаннями банкіри тероризували і родичів хворого. За їхньою логікою їм не слід було витрачати гроші на лікування чоловіка і батька, а треба було розраховуватися за кредитом.
Страхова компанія, яка при оформленні кредиту нав’язала пану Савченку недешеві послуги, відмовилася сплачувати йому будь які компенсаціі у вигляді страхових платежів. На думку її працівників важке серцеве захворювання, яке призвело до втрати працездатності та інвалідності, не є страховим випадком.
Тим часом, незважаючи на хворобу відповідача, судовий процес йшов своїм порядком. Суддя О. В. Хорошун вважала довідки про перебування Савченка у лікувальних закладах лише засобом затягування процесу. Тому засідання відбувалися за його відсутності.
Скандали: На сайті http://topnews.ck.ua/incident/2015/06/19/31829.html повідомляється, що редакція «Дзвону» знайшла документи, які підтверджують – результати люстраційної перевірки щодо суддів Канівського міськрайонного суду Михайла Дубинця і Оксани Хорошун (Бурлаки) було підроблено.
На початку травня стало відомо, що всі судді Канівського міськрайонного суду пройшли люстраційну перевірку, і що «заборон для подальшої роботи не виявлено». Про це повідомив офіційний сайт судової влади в Україні.
«Канівський міськрайонний суд Черкась-кої області повідомляє, що 20 березня 2015 року закінчилася перевірка достовірності відомостей стосовно застосування забо-рон, передбачених частинами третьою і четвертою ст. 1 Закону України «Про очищення влади» щодо суддів», – говорилося в повідомленні.
Однак зазначена «люстраційна перевірка» викликала багато запитань, адже всім відомо, що в Черкаській області канівські судді – Михайло Дубинець і Оксана Хорошун (Бурлака) вночі 25 січня проводили судові розправи над затриманими в Черкасах учасниками акцій протесту, які 23 січня 2014 року брали участь у штурмі приміщення Черкаської облдержадміністрації.
Анонс: редакція антикорупційного вісника по матеріалах, які було зібрано в рамках даного журналістського розслідування і направлено до реакції, продовжить публікації, які стосуются вище вказаної судді.
В результаті 21 лютого 2011 року суд прийняв рішення про задоволення вимог позивача з дуже цікавим формулюванням: «В рамках погашення заборгованості по кредитному договору, яка склала 43474,32 дол США звернуто стягнення на двокімнатну квартиру загальною площею 48.70 кв. м….шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ «КБ ПриватБанк» з укладенням від імені Савченка І. А. договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання «ПриватБанку» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Квартиру, яка служила заставою по кредиту, передати банку».
Ігор Савченко подав Апеляцію (попросив знайомого юриста), однак Черкаський апеляційний суд залишив рішення Каневського районного суду в силі.
Редакція «Вісника» попросила Максима Чегрового – керівника регіонального представництва Правозахисної організації «Ваша Надія» в Черкаській області прокоментувати події щодо даної справи: «Ми вступили в цю справу тільки 12 серпня 2015 року, коли суд було програно в двох інстанціях, а термін на касаційне оскарження порушено. Разом з тим, рішення судді Бурлаки О. В. (тепер Хорошун), яке судді апеляційного суду Черкаської області в складі колегії: Трюхана Г. М., Магди Л. Ф. та Бабенко В. М. залишили в силі, є, м’яко кажучи, завідомо не правосудне:
– банк, не повідомивши про це Позичальника, двічі в односторонньому порядку піднімав відсоткову ставку;
– суму отриманого кредиту нічим не підтверджено. Фактично отримано 40 тисяч доларів США. При цьому 1200 доларів США забрано на так званий незрозумілий фінансовий інструмент. В розрахункам банку сума кредиту становить 48240,00 дол.США;
– незважаючи на те, що кредит було надано на 15 років, всю суму боргу стягнуто через півтора року без вимоги про дострокове повернення кредиту та без повідомлення про це позичальника;
– найголовніше те, що в рішенні не вказано, за якою ціною банк має право відчуджувати майно. На практиці це призвело до фактичного заволодіння майном Савченка за безцінь. Тобто банк забрав квартиру, продав «своїм», а борг так і залишився не погашеним».
На питання, чому таке неправосудне і незаконне рішення не скасовано, фахівець додав: «Нам вже в жовтні 2015 року вдалося відновити терміни на касаційне провадження, однак суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ О. В. Умнова відмовила у відкритті касаційного провадження. На жаль, подану заяву до Верховного суду України колегія суддів судової палати у цивільних справах цього суду у складі: Л. І. Охрімчук, Н. П. Лященко і А. Г. Яреми теж не допустила до розгляду Верховним Судом України».
Один із найскандальніших суддів України. Про його дії, як голови суду, писали і досі багато пишуть ЗМІ. Його колеги по апеляційному суду в 16.03.2013 році направили звернення до тодішніх Генерального прокурору України В. П. Пшонки і голови Вищої ради юстиції України В. М. Колесніченко, в якому вказали на те, що тільки-но Бабенка Володимира Миколайовича призначили на посаду голови апеляційного суду Черкаської області, як він на радощах почав «творити чудеса». Бо, можливо, не був компетентним в організаційній роботі, а може, тому що відчув себе великим із великих.
Перше, що зробив В. М. Бабенко, – взяв у промисловому об’єднанні «Азот» у користування службовий автомобіль «Тойота Камрі» з орендною платою 1 гривня на добу. Чи не є це підставою для притягнення його до відповідальності за корупційні діяння?
Потім, не зважаючи на обмежений бюджет суду, у своєму кабінеті він зробив шикарний ремонт, нехтуючи тим, що в першу чергу треба створити людські умови для плідної роботи працівників установи.
Своєю зневагою та грубістю до колег, В. М. Бабенко змусив піти з роботи кращих працівників апарату суду. Усі його виступи на нарадах зводилися до погроз суддям, мовляв вони ні до чого не здатні.
Якість роботи апеляційного суду за час «царювання» В. М. Бабенка значно погіршилась – він «пас задніх» серед апеляційних судів України. І в самого голови результати були не блискучими: 7% судових рішень у справах, які він розглядав особисто, було скасовано.
Дивує реакція голови В. М. Бабенка на ці недоліки. Замість того, щоб допомогти колективу суду, на зборах суддів він наполіг на тому, щоб його звільнили від розгляду справ, мотивуючи це тим, що здійснення правосуддя заважає йому виконувати адміністративні обов’язки. А як же положення «Про засади здійснення судочинства»? І що це за суддя, який не виконує своїх обов’язків, передбачених Конституцією України?
Недолугість в роботі: звільнення праців-ників суду, членів експертної комісії суду, архіваріуса, допуск до архіву суду випадкових людей призвели до того, що вперше за всю історію суду з архіву почали зникати справи та службові документи.
Іншою новелою у роботі так званого керівника було те, що він почав збирати данину із суддів районних судів області, мотивуючи це тим, що йому потрібні кошти для поїздок до столиці. Здавати треба було і небагато – по 100-200 гривень з особи. Але в масштабах області набігала кругла сума.
Коли навесні 2012 року на зборах суддів ми рекомендували свого кандидата на посаду голови суду – це не був В. М. Бабенко. Його кандидатуру ніхто не пропонував і за нього ніхто не голосував. Кажуть, ніби він возив чималі гроші впливовим особам столиці за своє призначення, бо хто ж такій людині надасть владу без грошей.
Ми ж В. М. Бабенка здавна знаємо як пихатого, амбіційного, брехливого чоловіка, у якого «липкі руки», що врешті решт підтверджується і зараз. За його вказівками відбувалося постійне втручання в автоматизовану систему розподілу судових справ, складалися фіктивні протоколи. А протокол, згідно з яким ми висували свого кандидата на посаду голови суду, взагалі зник.
Очевидно, знищення справ та документів – стало новим стилем керівництва В. М. Бабенка.
Розв’язка відбулася в 2016 році. У березні 2015 року колега Бабенка, суддя того ж суду Сергій Бондаренко, звинуватив його у тиску. Прокуратура Черкаської області провела розслідування, але за браком доказів кримінальне провадження закрили. Суддя ж оскаржив постанову прокуратури в Олександрівському райсуді Кіровоградщини. Скаргу Бондаренка задовольнили. Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області справу повернули на розслідування, зобов’язавши прокура-туру провести усі необхідні слідчі дії.
Пікантності справі додав аудіозапис розмови, де очільник суду погрожував колезі за прийняття ним незручних рішень. Суддя Бондаренко також звинуватив керівництво суду у втручанні в роботу автоматизованої системи документообігу установи.
У свою чергу Володимир Бабенко відкидав усі звинувачення. В заявах свого колеги він вбачав «намагання усунути конкурентів, щоб захопити владу».
За кілька тижнів після розгляду справи відбулися вибори голови апеляційного суду Черкаської області. У них переміг пан Бабенко.
19 вересня 2016 року відбулося засідання Вищої ради юстиції, на якому розглянули 431 матеріал цодо звільнення суддів за загальними обставинами, а саме: у відставку – 387, за власним бажанням – 15, у зв’язку з досягненням 65 років – 25, у зв’язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров’я – 2, у зв’язку із закінченням строку, на який призначено, – 2.
Серед розглянутих кандидатур – судді з Черкащини. Зокрема, Вища рада юстиції прийняла рішення внести подання до Верховної Ради України про звільнення у зв’язку з поданням заяв про відставку Бабенка Володимира Миколайовича з посади судді апеляційного суду Черкаської області.
Звичайно, від двох суддів пенсіонерів і судді, в якого за словами його колег «липкі руки», нічого втішного хворому і без грошей І. А. Савченку не можна було очікувати.
Невже і суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Умнова О. В. заодно з горе-суддями їз Черкащини!?
Після розгляду даної справи апеляційним судом «Приватбанк» виселив Ігоря Савченка з квартири. І той, вже не маючи ні моральних, ні фізичних сил чинити опір такому свавіллю, мусив з цим примиритися. На щастя, жити йому було де, оскільки він володів будинком у селі Ліпляве, який, власне, і будувався за кошти кредиту.
Історія мала б на цьому скінчитися. Банк ніби досяг своєї мети – виграв суд і отримав у власність предмет застави, який компенсував його втрати від не повернення кредиту.
Так воно спочатку і здавалося. Майже чотири роки Ігор Савченко жив спокійно. Потроху історія з «Приватбанком» призабулася. Він же дав собі слово, що більше ніколи не зв’язуватиметься з валютними кредитами, бо переконався – в умовах нестабільної національної валюти вони стають аж занадто ризикованими.
Однак на початку 2015 року йому знову стали дзвонити з «Приватбанку», вимагаючи погасити кредит. Спочатку пан Савченко подумав, що це якась помилка, і терпляче пояснював своїм співбесідникам, що за рішенням суду вже розрахувався з кредитом, віддавши предмет застави (квартиру).
Але незабаром з’ясувалося, що ніякої помилки тут немає. Через деякий час Ігорю Савченку знову надійшла повістка з суду. Виявилося, що працівники банку, отримавши заставну квартиру, вирішили, що для погашення боргу такої застави не вистачає, тому і продовжували вважати позичальника боржником. Причому повідомити про це самому Ігореві Савченку вони не вважали за доцільне. Натомість протягом трьох років на залишок боргу нараховувалися відсотки і різні штрафи. Тому, коли банкіри вирішили подати позов до суду, борг за даними «Приватбанку» становив близько 3,2 мільйони гривень, що за нинішнім курсом складає близько 140 тис доларів. Нагадаємо, що сума кредиту, який пан Савченко оформив у 2008 році, складала 40 тис доларів.
Чим керувався Канівський суд, відкрива-ючи провадження за питанням, яке цим же судом було вирішене кілька років тому — не зрозуміло. В усякому разі, суддя О. Н. Льон дуже швидко – в травні 2015 року вирішила питання на користь «Приватбанку» і постановила стягнути з нього заборгованість в сумі 143,6 тис доларів США.
Дане рішення вступило в законну силу лише, тому що пан Савченко був хворий, але не перебував у стаціонарі, через що підтвердити цей факт документально не може.
На підставі цього рішення Головним державним виконавцем відділу приму-сового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Черкаській області Вакуленко Світланою Миколаївною було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 16.09.2015 року. Відповідно до нього було накладено арешт на об’єкти, які належать Ігорю Савченку.
До складу цього майна увійшли, окрім уже згаданої квартири у м. Каневі:
– будинок загальною площею 48,7 квадратних метрів, за адресою вул. Леніна, б. 73, с. Ліпляве, Канівський район, Черкаська область;
– домоволодіння загальною площею 196,3 квадратних метрів, за адресою вул. Леніна, б. 37, с. Ліпляве, Канівський район, Черкаська область;
– земельна ділянка площею 0,2034 гектари, що знаходиться в селі Ліпляве, Канівський район, Черкаська область;
– земельна ділянка площею 0,11 гектари, що знаходиться в селі Ліпляве, Канівський район, Черкаська область;
– земельна ділянка площею 0,25 гектари, що знаходиться у селі Ліпляве, Канівський район, Черкаська область;
– земельна ділянка площею 0,5101 гектари, що знаходиться у селі Малий Ржанець, Канівський район, Черкаська область.
Але усім цим державний виконавець не задовольнився і наклав арешт навіть на майно, яке Савченку взагалі не належало. Зокрема йдеться про будинок загальною площею 55,8 квадратних метрів, за адресою вул. Нижньо-Слобідська, б. 17, с. Малий Ржанець, Канівський район, Черкаська область. Цей об’єкт нерухомості дійсно колись належав Ігореві Савченку. Проте він продав його громадянці Жанні Сисіній ще до того, як взяв кредит у «Приватбанку».
Скандали щодо судді Охрімчук Людмили Іванівни та судді Яреми Анатолія Григоровича.
З сайту https://itd.rada.gov.ua/services/Petition/Index/1838?page=1
«Прошу створити тимчасову комісїю при ВРУ, яка перевірить факти зловживань своїми повноваженнями суддів ВСУ Гуменюк Василя Івновича, Охрімчук Людмили Іванівни, Яреми Анаталія Григоровича з метою лобіювання інтересів колекторських компаній ТОВ ФК “Вектор плюс”, Кей Колект та ін. Зазначені судді спотворюють право на користь колекторів. У разі неможливості спотворити правову позицію справи вони не допускають її до розгляду. Зазначені судді ігнорують законодавчо закріплений факт неможливості відступлення права вимоги (факторинг) до ФІЗИЧНИХ ОСІБ (2012-2013рр.), суддями ігнорується факт відсутності прав іпотекодержателя у колекторів, не перевіряються незаконні реєстраційні дії нотаріусів (реєстрація прав іпотекодержателя, реєстрація прав власності), ігноруються порушення прав дітей під час реалізації єдиного житла та ін. У ВРУ є депутати, які відкрито підтримують колекторів: Демчак Руслан Євгенович, Рибалко Сергій Вікторович, прошу їх не залучати до депутатської комісії. Зазначена вище діяльність суддів створює напругу у суспільстві, недовіру до влади, підрив фінансового стану України, впевненість мужнародної спільноти щодо високого рівня корупції в Україні. Прошу звільнити суддів СУ Гуменюка Василя Івновича, Охрімчук Людмилу Іванівну і Ярему Анаталія Григоровича. Із залученням засобів массової інформації готова надати докази правопорушень суддями, тобто надати перелік винесених ними неправомірних постанов».
Довідка:
Вакуленко Світлана Миколаївна (фото відстутнє). Дані про даного головного державного виконавця, в тому числі, її декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру відсутні. Редакція вісника звернулася до Начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції Гайдара А. В. надати більш повну інформацію про даного виконавця, в тому числі її декларацію. На дату публікації цього матеріалу – відповіді не отримано.
За не перевіреною інформацією суддя Канівського міськрайонного суду О.Н. Льон і Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного терито-ріального управління юстиції в Черкаській області Вакуленко Світлана Миколаївна – подруги.
АКВ проаналізував так звану службову діяльність С. М. Вакуленко через Єдиний державний реєстр судових рішень і виявив цікаву закономірність. С. М. Вакуленко як державний виконавець в основному займається справами, в яких фігурують квартири і будинки. Вони реалізовуються за безцінь з використанням в основному послуг оціночної компанії «Ажіо». Також виконавець часто забороняє боржникам виїзд за кордон, що свідчить про використання нею методу залякування боржників, в тому числі за допомогою заборони виїзду за кордон. Дуже часто ця особа втрачає виконавчі листи, особливо там де строк пред’явлення пройшов і отримує дублікати, беручи на себе вину за їхню втрату. Вона віддає перевагу виконавчим провадженням за участю ПАТ КБ «Приват Банк», «дружить» з багатьма банками за вийнятком ПАТ «Дочірній Банк «Сбербанку Росії» (йде в ногу з політичною модою), через що часто отримує від них скасовані судом постанови та визнання її протиправних дій.
В першому номері 2017 року буде опубліковане інтерв’ю з Заступником Міністра юстиції України щодо питань виконавчої служби. Там буде підняте питання цього журналістського розслідування і дій начальника відділу примусового виконання рішень управлін-ня ДВС Головного територіального управління юстиції А. В. Гайдара та Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Черкаській області С. М. Вакуленко.
Звичайно, пан Савченко був вражений розмірами претензій банку і намагався з’ясувати, яким чином утворилася така велика заборогованість.
– Я звертався до співробітників «Приватбанку» з питанням, як так вийшло, що після того, як банк отримав квартиру в райцентрі, вартість якої повністю покривала всю суму заборгованості, та яку він офіційно прийняв в якості застави за кредитом, мій борг не було погашено і банк, навіть не повідомивши мене, продовжував нараховувати штрафні санкції, – розповідає Ігор Савченко. – На це вони мені відповідали, що, мовляв, зараз ціни на ринку нерухомості впали і квартира вже коштує набагато менше. При цьому мені не вдалося навіть отримати відомостей про те, у яку суму вони оцінили мою квартиру, яку частину тіла кредиту банк вважає непогашеною і яким чином банк нарахував санкції, які призвели до утворення астрономічної суми заборгованості. На офіційний письмовий запит з вимогою надати розрахунки щодо того, як виникла така величезна сума заборгованості, з банку надійшла відповідь, що ця інформація є банківською таємницею.
Звичайно Ігор Савченко не мав наміру задовольняти необгрунтовані вимоги банку, які мали на меті залишити його і членів його родини без даху над головою (у будинках, зареєстрованих на його ім’я проживають діти Савченка зі своїми родинами). Тому в серпні 2015 року він звернувся за правовою допомогою і з юристами Асоціації «Ваша Надія» – розпочав, як то кажуть, війну на всіх фронтах.
Максим Чегровий, юрист Асоціації «Ваша Надія»: «Нашим завданням було спробувати відновити процесуальні строки на оскарження самого рішення. Коли це не вдалося, ми оскаржили сам кредитний договір через підняття банком відсоткової ставки без погодження з позичальником, і на цій основі визнання його недійсним. Це дало б змогу переглянути рішення за нововиявленими обставинами. Також оскаржувались і оскаржуються дії державного виконавця під час виконання цього рішення.
І ще, насправді борг Савченко банком вже давно списано за вказівкою Національного банку України (НБУ). Ще в грудні 2010 року НБУ розіслав банкам лист, яким попросив фінустанови списати безнадійну заборгованість до 30 грудня 2010 року. Лист за № 40-511/5841-22084 НБУ, який було направлено банкам на виконання Постанови № 424 від 13.09.2010 року, яка регулює процедуру списання безнадійної заборгованості.
Згідно з цією Постановою, під «безна-дійною» заборгованістю НБУ маються на увазі борги, які відповідають наступним критеріям (одночасно):
А) кредит виданий особам, які не пов’язані з банком;
Б) фінансова діяльність позичальників-юросіб незадовільна;
В) фінансове становище позичальників-фізосіб незадовільне;
Г) платежі за основним боргом та/або нарахованими доходами на дату рішення списання простроченої заборгованості, прострочені більше ніж на 90 днів.
Згідно п. З Постанови за № 424 від 13.09.2010 року, «у разі списання безнадійної заборгованості за кредитами банк одночасно списує нараховані проценти за цими кредитами за рахунок сформованих резервів».
Звичайно, що банк самостійно визнав борги за кредитним договором № CSW0GA0000000006 від 23 квітня 2008 року як безнадійну заборгованість без повідомлення про це Позичальника, списав її за рахунок страхового резерву банку і отримав відшкодування від держави відповідно до п.п. 12.3.13 п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 року № 2275-УІ та Постанови Правління НБУ від 13.09.2010 року № 424, про що зазначив у своїй декларації за 2010 рік.
Разом з тим з боку банку проводиться робота щодо стягнення неіснуючої заборгованості та отримання незадекла-рованої (позабалансової) заборгованості без оподаткування.
Страховий резерв, за рахунок якого відбулося списання безнадійних кредитів, в тому числі кредитного договору за № CSW0GA0000000006 від 23 квітня 2008 року, в повному об`ємі віднесено на валові витрати банку та відшкодовано банку державою у повному обсязі, після подання банком річної декларації за 2010 р., а саме за 4-й квартал 2010 року.
18 січня 2016 року нами було подано запит у ДПІ у м. Черкаси Головного управління ДФС у Черкаській області, в якому ми просили: надати копію акту перевірки Черкаським ГРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» (м. Черкаси, вул Благовісна, буд. 169), з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 14.01.20016 рік, та розшифровку безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву банку. А також письмово підтвердити чи спростувати виконання банком Постанови № 424 від 13.09.2010 року «Про затвердження Порядку формування банками резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами, та списання безнадійної заборгованості» у відповідності з п.п. 12.3.13 п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприєм-ств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 року за № 2275-У списання дебіторської заборгованості по кредитному договору № CSW0GA0000000006 від 23 квітня 2008 року, укладеному між Заявником та банком.
Запит було переадресовано до СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську, звідки 28 січня 2016 року надійшла відповідь за підписом заступника начальника К. П. Дебела, що ця інформація є конфіденційною, і без згоди ПАТ «КБ «ПриватБанк» вони її надати не можуть.
Аналогічний запит подано до НБУ, звідки 25.09.2015 року було отримано відповідь, що таку інформацію надати не можна, оскільки НБУ не є розпорядником даної інформації. Відповідь надав Заступник директора департаменту – начальник управління нагляду за системно важливими банками Департаменту банківського нагляду Д. А. Новиков.
Дані відмовні відповіді оскаржено в окружному адміністративному суді м. Києва. Справа перебуває у судді В. А. Кузьменка, але безпідставно 19 жовтня 2016 року її залишено без розгляду. Сам факт, що справу залишили без розгляду не є страшним. Ми його оскаржили в апеляційному порядку, але щодо Савченка, він втрачає дорогоцінний час на відновлення справедливості та чималі кошти на судові збори.
Справа І. А. Савченка настільки типова, що на її основі можна змалювати реальну картину гнилої корупційної системи судової влади, державної виконавчої служби, НБУ, ДФС і правоохоронних органів. Складається враження, що ти знаходишся в замкненому просторі, і виходу з цього порочного кола немає.
Савченко додає: «І в мене таке враження, що слова славетного нашого земляка Тараса Шевченка як ніколи сьогодні актуальні: «Правда наша п’яна спить». А у нас напевно правда спить, бо її сплюндровано і куплено, бо ті, хто зобов’язаний захищати справедливість, примножують беззаконня».
Максим Чегровой: «Насправді ми дивувались тому, як не по-людськи поступили з Ігорем Савченко представники Феміди. Але порівняно з тим свавіллям, яке чинили і чинять представники держави в особі виконавчої служби, це навіть не свавілля, а так собі — «маленька помилка».
За словами пана Савченка і його сина Тимофія, виконавча служба поводила себе гірше бандитів дев’яностих і новітнього рекету XXI століття – колекторів.
Державний виконавець, Вакуленко Світлана Миколаївна, прийшовши в сільську раду, в присутності місцевих керівників та односельчан називала Савченка шахраєм, який банкам винен мільйони, і не хоче їх віддавати. При цьому, напевно маючи коротку пам’ять, Вакуленко забула, що саме вона чотири роки тому забрала у Савченка квартиру № 30 по вул. 206 Дивізії в м. Каневі. І саме по цьому кредитному договору.
До будинків пана Савченка почали регулярно навідуватися виконавець С. М. Вакуленко у супроводі співробітників банку. Вони намагалися зайти на подвір’я і в будинок з тим, щоб описати наявне майно.
Правда, дверей їм не відчиняли, оскільки Ігор Савченко цілком справедливо вважає, що до остаточного рішення суду, яке має визначити, чи був взагалі дійсний кредитний договір на той момент, коли виносилося рішення про арешт майна, жодних дій щодо вилучення майна проводити не можна.
До того ж більшість речей, які знаходилися в будинку, самому Ігорю Савченку не належали. Бо разом з ним проживали його діти з сім’ями, і більшість хатнього начиння є їхньою власністю. І, відповідно, це майно ніяк не могло бути вилучено за борги (дійсні чи уявні) іншої людини.
Проте виконавці дотримувалися зовсім іншої логіки. Навесні 2016 року за процесуальним рішенням (ухвалою про примусовий вхід) тієї ж судді Льон, виконавці зламали двері будинку і, зайшовши в середину, винесли все, що змогли забрати.
Максим Чегровой: «Дивним є наступний факт під час примусового входу до помешкань Савченка. Уже відома нам В. С. Вакуленко – головний державний виконавець 3 грудня 2015 року звернулася до Канівського міськрайонного суду з поданням на примусовий вхід. Подання потрапило на розгляд до судді Г. С. Русакова, який не знайшов правових підстав задовільнити подання виконавця щодо примусового входу, і тому ухвалою від 09 грудня 2016 року відмовив. Ухвалу виконавча служба і «Приватбанк» не оскаржили. І вона 14 грудня вступила в законну силу. Незважаючи на те, що С. М. Вакуленко отримала відмову, вона подає нове аналогічне подання. На цей раз по електронному розподілу воно потрапляє до судді О. М. Льон, яка отримала подання 11 січня, а ухвалою від 14 січня 2016 року задовольнила його.
Саме ця незаконна ухвала зіграла рокову роль в свавільному заволодінні численними об’єктами, які належали І. А. Савченку та іншим особам.
Коли ми дізнались про існування даної ухвали, то подали на суддую О. М. Льон апеляційну скаргу, а на державного виконавця заяву про відвід.
Своєю постановою від 30 березня 2016 року начальник відділу А. В. Гайдар відмовив у відводі головного державного виконавця С. М. Вакуленко. Постанову оскаржено у Канівському суді, ухвалою ж судді Г. С. Русакова в задоволенні даної скарги – відмовлено.
Не знайшла підстав задовільнити скаргу і колегія суддів апеляційного суду Черкаської області у складі О. В. Качана, А. Ф.Захарової та Т. А. Фетісової.
Щодо вище описаних трьох будинків, то згідно висновку про вартість майна ПП “Оцінка- Експо” його оцінено в 961 502,00 грн. Не погоджуючись з такою оцінкою, ми 4 серпня 2016 року подали заперечення проти її результатів з проханням призначити рецензування звіту. На даний час таке рецензування не призначено.
Виникає питання: скільки треба віддати майна і активів, щоб погасити кредит в сумі 40 тис доларів США? У випадку із І. А. Савченком не вистачило трьох домоволодінь і квартири в м. Каневі. А тому наш «видатний» борець з боржниками «ПриватБанку» в особі \С. М. Вакуленко 15 червня 2016 року вилучила три земельні діляки площею 0,11 га, 0,51 га та 0,25 га і передала їх на реалізацію.
Як відомо, апетит приходить під час їжі. І тому державним виконавцем Вакуленко в трьох домоволодіннях описане все рухоме майно: газові плити, телевізори, пилососи, спутникові приймачі, обігрівачі, тощо. Всього 30 найменувань.
– За моєї відсутності вони забрали побутову техніку, якою користувалася родина, і навіть насос, який подавав воду у будинок, – розповідає Ігор Савченко. –Пізніше мені з ВДВС надійшла довідка про те, що все вилучене майно було оцінене у 9 тисяч гривень і ці гроші пішли на погашення штрафних санкцій, які нарахував мені банк.
Син Ігора Савченка, Тимофій, розповів більш докладно, як описували побутову техніку, і як виконавці по-варварськи вривались до чужих помешкань:
– В той день виконавець С. М. Вакуленко прийшла не одна: два представники банку (кремезні чоловіки віком до тридцяти років), троє невідомих (як потім з’ясувалося, поняті) і представник міліції, якого я колись знав як слідчого (якщо не помиляюсь) прізвище його Чупилко.
Спочатку вони навідалися до помешкання по вул. Леніна, б. 37. Незважаючи на мої заперечення, вони увірвались у приміщення. При цьому Чупилко погрожував мені, що посадить мене на 15 діб за чинення опору працівнику правоохоронних органів. По телефону я зв’язався з представником Асоціації «Ваша Надія», який повідомив мені, що дії дежавного виконавця і всіх присутніх незаконні, оскільки ухвалу на примусовий вхід оскаржено в апеляційному порядку, і порадив, щоб я викликав оперативну групу по номеру 102. В цей час проходив опис і винос з будинку побутової техніки. І це, незважаючи на те, що я надавав чеки і документи, які підтверджували, що це майно належить мені. На це Вакуленко єхидно подивилась на мене і сказала, що чеки-то є, але на них не написано, що купував речі саме я. Я відповів: «В магазині, коли ви купуєте хліб чи інший товар, вам дають чек з назвою товару, чи з вашим прізвищем? Раз я показую чек, значить, це моє майно, тим більше, що мій батько з нами не живе.
Серед усіх присутніх найбільш нахабно поводилися представники банку. Факти-чно вони керували всім процесом. Було враження, що при описі майна головним є не державний виконавець, а два молоді чоловіки.
Про той день можна багато розповідати. Скажу лише про те, що якщо в омешкання по вул. Леніна, б. 37 вся ця команда увійшла через двері, то в домоволодіння по вул. Леніна, 73 в с. Ліпляве вони увірвалися через вікно. А вже потім зламали замки і все описане майно виносили через двері. Я написав заяву до поліції. Але ніхто мене по даній заяві не викликав і відповіді не дав.
Максим Чегровой: «Зауважу, що не тільки Савченко Тимофій подав заяву про злочин. Ми також написали заяву від імені Ігоря Савченка до головного управління Національної поліції в Черкаській області. Заяву на протязі 24 годин не внесли до жодного реєстру досудових розслідувань, як це передбачено ст. 214 КПК України. А тому 21 липня 2016 року до слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси нами було подано скаргу на бездіяльність слідчого. Скаргу задовільнили, але слідчих дій до цього часу ніхто не проводить. Навіть не допитали Ігоря і Тимофія Савченків».
Питання: «Ви могли б уточнити, хто саме був при виконанні цих виконавчих дій у домоволодіннях в селі Ліпляве?»
Максим Чегровий: «Судячи з актів опису і арешту майна, складених 18 червня 2016 року, при описі були присутні:
старший інспектор Канівського ВП ГУНП у Черкаській області майор міліції Р. В. Чупилко;
Представники ПАТ «КБ «ПриватБанк» Поліщук Олександр Сергійович та Береза Максим Леонідович;
Понятими були: Танцюра Ілона Миколаївна (с. Дубіївка, вул. Перемоги, б. 110, Черкаського району Черкаської області) та Черепаха Назар Олександрович (м. Черкаси, вул. Рози Люксенбург, 189/1, кім. 17).
До речі, третім був не понятий, а представник Черкаської філії ДП «СЕТАМ» Федорчук Андрій Борисович, який і прийняв тридцять одиниць побутової техніки на зберігання та реалізацію».
Від редакції: в акті опису й арешту майна 18 червня 2016 року вказано, що Чупилко Руслан Васильович є старшим інспектором Канівського ВП ГУНП у Черкаській області. А на сайті національної поліції Черкаської області вказано що Р. В. Чупилко перебуває в штаті ГУНП в Черкаській області, Золотоніський відділ поліції (м. Золотоноша). Чому інспектор із Золотоноші приїздить на виконавчі дії в Канівський район – не відомо. Це питання з’ясовує редакція у ГУНП в Черкаській області.
Україна повинна знати своїх «героїв»:
Представник «ПриватБанку» Поліщук Олександр Сергійович: спеціалізується на вибиванні боргів з боржників «ПриватБанку». Займається зберіганням та реалізацією вилученого майна. В інтернеті є ряд об’яв Поліщука з пропозиціями про продаж побутової техніки, здебільшого телефонів.
Береза Максим Леонідович: спеціалізація цього колектора більш солідна. В основному він забирає у боржників автомобілі представницького класу і, так само як і Поліщук, бере участь в їхній реалізації.
Редакція звернулася за коментарем до колишнього працівника «ПриватБанку» Тараса (прізвище не вказуємо на його прохання): «Я працював колектором у «ПриватБанку» і звільнився два роки тому. Спочатку працювати було цікаво, адже, коли вдавалося добитися погашення заборгованості чи забрати майно боржника, то від 10 до 30 відсотків від вартості погашеного боргу йшло мені в якості винагороди. Потім процент почали зменшувати і зобов’язали нас підписати договір про майнову відповідальність у разі неповернення боргу, неможливості виконання рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса…»
«Перебуваючи у Вінницькому міському суді я почув цікаву розмову адвоката Сергія з його колегою такого змісту: «Приватбанк» та деякі сваавільні банки мають «своїх» суддів, які сидять у них на «забезпеченні». Кожний такий суддя має картку в основному Приватбанку, на яку нараховуються «девіденти» від кожної замовної справи…» Звичайно, ми не маємо доказів щодо цієї інформації, бо це є лише слова, почуті від адвоката, який і прізвище своє не назвав. Однак редакція в цьому напрямку буде вести журналістські розслідування, щоб з`ясувати це питання, і тоді вся Україна дізнається про співпрацю банків із служителями Феміди.
І ще один із суддів з Івано-Франківщини сказав: «Кожний суд-дя має зарплатний проект і кредитні картки саме в ПриватБанку». Щодо останньої інформації, редакцією подано запити до судів та ПриватБанку щодо спростування чи підтвердження даної інформації.
Цей коментар дає розуміння природи нахабної поведінки молодих чоловіків з «ПриватБанку», про яку розповідав Тимофій Савченко. Ними рухає власна вигода, за бібілійним визначенням «сріблолюбство» або ідолопоклонство – поклоніння мамоні. Так і хочеться сказати словами з Біблії: «Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, а душу свою занапастить» (Євангеліє від Марка, розділ 8, вірш 36).
З тої пори судові виконавці у помешканні пана Савченка не з’являлися. Проте справу навряд чи на цьому закінчено. Невідомо, які ще борги, прикриваючись банківською таємницею нарахує йому «Приватбанк». Так само, як невідомо, чи зуміє, а вірніше, чи захоче український суд відновити справедливість, поставивши крапку в цій справі.
Відомо лище одне – існує Божа справедливість, яка розставить всі крапки над «і». А саме справеливий суд очікує і на тих посадовців формалістів, які залишилися осторонь, і тому через їхню безхребетність творяться «справи беззаконня». В першу чергу це судді, яких буде засуджено. Потім буде засуджено таких, як С. М. Вакуленко і ій подібних, бо вони діють як немилосерний раб. Адже нам відомий Той, Хто сказав: «Мені належить помста, я відомщу» (Послання до римлян апостола Павла, розділ 12, вірш 19). І ще сказано: «Господь судитиме народ Свій…» (Псалтир, псалом 134, вірш 14). То жахлива річ – отримати покарання від рук живого Бога!
Журналістське розслідування провів
Федір Олексюк, головний редактор Антикорупційного вісника Ваша Надія.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *